РОЗДІЛ 2.
НАУКОВО - ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ В ОСВІТІ ТА ГУМАНІЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ПРАЦІ

2.3. Філософія енергоінформаційного світогляду

Філософія - це форма суспільної свідомості, спрямована на формування світогляду. Це форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз та вирішення корінних світоглядних питань, пов'язаних з виробленням цілісного погляду на світ і місце у ньому людини. Сучасна філософія нерозривно пов'язана з класовими та груповими інтересами, ідеологічною та політичною боротьбою. Будучи зумовлена соціальною дійсністю, вона надає активний вплив на соціальне буття, сприяє формуванню нових ідеалів, норм і культурних цінностей. Грунтуючись на теоретичному та практичному ставленні людини до дійсності, філософія виявляє відношення суб'єкта та об'єкта через основне питання для людства Землі: питання взаємовідносин матерії та духу, буття та свідомості, а також зміст історико-філософського процесу – боротьбу матеріалізму та ідеалізму.

У ході вирішення цієї проблеми, у процесі еволюційного розвитку думки, людством були вироблені напрями пізнання світу, що суперечать один одному: діалектика і метафізика, раціоналізм і емпіризм, натуралізм та спіритуалізм, та інші.

Історичними формами філософії являться: східні філософські вчення Індії, Китаю, Єгипту; давньогрецька антична філософія, представлена Гераклітом, Сократом, Демокрітом, Платоном, Аристотелем та іншими; середньовічна філософія - патристика і схоластика, що виросла з неї; філософія епохи Відродження, представниками якої були Г. Галілей, Н. Кузанський, Дж. Бруно, Р. Декарт, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж. Берклі та інші; французький матеріалізм XVIII століття Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбах та інші; німецька класична філософія - І. Кант, І.Г. Фіхте, Ф.В. Шеллінг, Г. Гегель і вчення Фейєрбаха, що зробили великий вплив на формування філософських поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса; філософія російських революційних демократів - В.Г. Бєлінського, А.І. Герцена, Н.Г. Чернишевського, Н.А. Добролюбова; і, нарешті, марксистсько-ленінська філософія, заснована К. Марксом та Ф. Енгельсом та розвинена в нових історичних умовах В.І. Леніним. Зародження нового філософського осмислення світу на базі енергій закладено в ХІХ — ХХ столітті С.А. Подолінським, В.І. Вернадським та Н.Д. Руденко.

Всі ці філософські школи відрізняються одна від одної ставленням до предмета пізнання: «Природа», «Людина», «Мислення».

Релігійні філософії індуїзму, буддизму і даосизму складаються з вчень і напрямів філософського мислення, що тісно переплітаються, основні риси їхнього світогляду схожі. Їхня мета — безпосереднє містичне сприйняття світу. А оскільки таке сприйняття за своєю природою релігійне — вони невід'ємні від релігії. Особливо це справедливо для індуїзму, де дуже сильний зв'язок між філософією та релігією і це відображено у соціорелігійному організмі Індії. Джерелом ідей індуїзму є Веди, зібрання давніх творів, ядро яких - Упанішади. Їхня головна думка полягає у тому, що різноманіття речей і явищ, що оточують нас, виявляють ту саму вищу реальність, звану Брахман, що розуміється як «душа» або внутрішня сутність усіх речей. Мовою міфології це божественний початок у всьому на Землі і на небі, а людині втілена душа — Атман. Атман і Брахман, особиста та вища реальність - єдині.

«Якщо індуїзм приділяє першорядну увагу міфології та ритуалу, то буддизм, насамперед, цікавиться психологією. Мета Будди полягала не в тому, щоб задовольняти людську цікавість з питань походження світу, про природу божественного початку тощо. Його в основному цікавило людське життя, наповнене стражданнями та розчаруваннями. Тому його вчення було не метафізичним, а швидше психотерапевтичним. Він вказав причину страждань та спосіб їх подолання, скориставшись з цією метою традиційними індійськими поняттями — такими, як МАЙЯ, НІРВАНА, КАРМА і так далі, і давши їм абсолютно нове психологічне тлумачення». Вчення Будди було одягнуто у форму чотирьох Благородних істин. Перша з них стверджує, що основною характеристикою людського існування є ДУХКХА, тобто страждання і розчарування, причиною яких є небажання людини визнати, що все навколо нас не вічне і минуще, тобто плинність і мінливість - основні властивості природи. Впевненість людини в тому, що окремо існує індивідуальне «Я» - ще одна ілюзія, одна форма МАЙЇ, інтелектуальне поняття, позбавлене зв'язку з дійсністю, і якщо ми дотримуватимемося цих поглядів, як і інших стійких категорій, неминуче зазнаємо розчарування. Другою Благородною істиною є «ТРИШНА», тобто «прихильність» до життя земного, що відбувається від невігластва. Так ми поділили світ на різні частини; поточні форми реальності розглядаємо фіксованими категоріями мислення. «До тих пір, поки ми так міркуватимемо, нас чекають розчарування. Намагаючись встановити відносини з, здавалося б, твердими та постійними речами, які насправді минають і мінливі, ми потрапляємо в порочне коло, в якому будь-яка дія породжує подальшу дію, а на будь-яке питання ставить нові питання. У буддизмі це порочне коло названо САНСАРА, кругообіг народжень і смертей. Відповідно до третьої Благородної істини, можна припинити страждання та розчарування. Можна залишити порочне коло САНСАРИ, звільнитися від кайданів КАРМИ і досягти стану повного звільнення - НІРВАНИ. В цьому стані немає хибного уявлення про окреме «Я», проте пояснення цьому Будда не дав, оскільки цей стан свідомості лежить поза сферою інтелектуального розуміння і означає «прокинутися», тобто стати Буддою. Четверта Благородна істина вказує засіб позбавлення страждань, закликаючи наслідувати Восьмеричний шлях самовдосконалення. З яких два перші кроки ведуть до істинного бачення та знання розуміння людського життя. Чотири кроки мають відношення до правильної дії. Це правила проходження Серединним Шляхом, що лежить на рівній відстані від протилежних крайнощів. І останні два кроки дають правильну свідомість та правильну медитацію, і, безпосередньо, містичне сприйняття реальності. Будда розглядав своє вчення не як послідовну філософську систему, а як засіб досягнення просвітлення. Його висловлювання про цей світ мають одну задачу — наголосити на непостійності всього сущого.

У буддизмі, як у філософському та релігійному напрямі, слід виділити основні два аспекти. По-перше, це те, що Будда не бог, і в буддизмі віра в бога не є чимось центральним, і по-друге, те, що на момент появи буддизму в Індії вже існували різні духовні вчення, у зв'язку з чим, природно, виникало питання про необхідность ще одного вчення. Однак система буддистської аргументації є шедевром логічної завершеності, і це вигідно відрізняє буддизм від релігій, де відносини з вищими силами будуються на вірі. Зокрема, він відкидає необхідність аскетизму, чим викликав незадоволення з боку колишніх його товаришів - пустельників. У цьому є тонкий момент, пов'язаний з тим, що Шлях, що веде до просвітлення, не обов'язково пов'язаний із крайнощами. Будді відкрився новий на той час Шлях. З одного боку він не вимагав догматичного вивчення священних текстів та початкової приналежності до касти брахманів, а з іншого - давав можливість шукати пробудження в умовах повсякденного життя; «слід сподіватися на власні сили, бути самим собі світильником і старанно працювати, щоб досягти звільнення».

Коротко підбиваючи підсумки, слід зазначити: буддизм у момент свого виникнення дав новий імпульс духовного руху. Центр активності змістився у практику та подолання обмежень, що накладаються релігійною організацією, яка поступово втрачає справжнє знання, догматизує священні книги, перетворюючи їх на бар'єр, замість керівництва до дії. Буддизм показав Середній Шлях, що застерігає від крайнощів фанатизму. У вигляді Чотирьох Благородних істин та Восьмеричного Шляху буддизм запропонував конкретні психотехніки, за допомогою яких звичайна людина може подолати пасивний характер земного життя.

Коли буддизм потрапив на територію Китаю, він зіткнувся з культурою, історія якої налічувала понад дві тисячі років. У цій давній культурі філософія розвивалася у двох напрямках, як дві самостійні філософські школи. Оскільки китайці вже володіли високорозвиненою колективно-суспільною свідомістю, їх цікавило життя в суспільстві, людські взаємини, моральні цінності та управління. З іншого боку їх цікавила містична сторона китайської характеру, згідно з якою найвища мета будь-якої філософії — височіти над світом суспільства і повсякденним життям і досягти чистого рівня свідомості. Це рівень мудреця – так китайці назвали свій ідеал просвітленої людини, що досягла містичного єднання з усим Всесвітом. Поряд з цим його цікавлять і хвилюють мирські справи — він поєднує у собі дві взаємодоповнюючі сторони людського характеру — інтуїтивну мудрість та практичні знання, споглядання та суспільну мудрість, що асоціюється у Китаї з образами мудреця та правителя.

Перша філософська школа, конфуціанство - філософія суспільного устрою, здорового глузду та практичних знань. Вона забезпечила китайське суспільство системою освіти та суворими приписами громадського етикету. Однією з її цілей було створення етичної основи традиційної китайської системи родинних відносин, що має дуже складну структуру і ритуальне шанування предків.

Даосизм — друга філософська школа, навпаки, цінує споглядання природи та розуміння її Шляху чи ДАО. На думку даосів людина стає щасливою, слідуючи природному порядку, діючи спонтанно та довіряючи своїй інтуїції. На думку китайців, все проявляється в ДАО та виражено у дії протилежних сил: ІНЬ - ЯН. «Те, що дозволяє з'явитися то мороку, то світлу, є ДАО». З глибокої давнини два початки мали прояви не тільки як світлий і темний, але і в якості чоловічого та жіночого, твердого та податливого, верху та низу. ЯН — початок світлий, чоловічий, асоціюється з Небом; ІНЬ – темний, жіночий, матеріальний початок – Земля. Небо знаходиться нагорі і наповнено безперервним рухом, а Земля спочиває внизу і символізує спокій і нерухомість. ІНЬ – складний інтуїтивний жіночий розум, ЯН – чіткий раціональний розум чоловіка. ІНЬ - нерухомість зануреного в споглядання мудреця, ЯН - творча діяльність імператора.

Вся східна філософія цікавиться скоріше інтуїтивною мудрістю, аніж раціональними знаннями. Визнаючи обмеженість і відносність раціонального мислення, вчення ДАО являє собою засіб позбавлення від останнього, і в якості може бути зіставлено з йогою та Ведантою в індуїзмі, а також з Восьмеричним шляхом у буддизмі. Даоси розглядали логічне мислення як складову частину штучно створеного світу людини, поряд із суспільним етикетом та нормами моралі. Так вони виробили підхід глибоко науковий за своєю суттю, і лише сильна недовіра до аналітичного методу не дозволила їм створити справжні наукові теорії. Ретельне спостереження за природою, поєднане з сильною містичною інтуїцією, призвело даоських мудреців до вражаючих одкровень, справедливість яких підтверджують сучасні наукові теорії. Одне з найважливіших прозрінь: розглядати всі природні зміни як динамічне чергування двох протилежностей, і що будь-яка пара протилежностей є динамічною єдністю.

Поєднання двох східних філософій - індійської у формі буддизму та китайських філософських систем (відбулося це приблизно в I столітті нашої ери), створили нову філософську систему Дзен. Прагматична сторона китайського способу мислення виділила у вченні індійського буддизму його практичні аспекти, створивши на їх основі дисципліну «чань», що зазвичай перекладається, як «медитація». У I столітті нашої ери філософія «чань» стала відома в Японії та розвинулася в традиції аж до наших днів. Дзен уявляє собою унікальне змішання філософських систем, що належать трьом різним культурам. Це поєднання даоської любові до простоти, природності та спонтанності та всеосяжний прагматизм конфуціанства, однак, у своїй основі як різновид буддизму, тому що послідовники його ставлять мету - досягнення просвітлення. Водночас не приділяється увага будь-якому тлумаченню та пояснення досягнення просвітління «САТОРІ», і лише ці переживання — як досвід Дзен, спрямовані на звільнення від усіх переконань, роблять його духовний зміст справжнім. Просвітлення у ДЗЕН означає не віддалення від світу, а навпаки, активну участь у повсякденних справах. «САТОРІ» в Дзен означає миттєве сприйняття «буддовості» всього сущого, і в першу чергу - речей, справ і людей, які беруть участь у повсякденному житті. Тому ДЗЕН, хоч і підкреслює повсякденні потреби, тим не менш, є глибоко містичним. Живучи тільки справжнім і приділяючи всю увагу повсякденним справам, людина, яка досягла просвітління, кожну мить переживає відчуття дива і таємничість життя. У цей момент душа і тіло зливаються в гармонійній єдності, вище за яку нема нічого. Як говориться в одному дзенському вірші: «Сиджу в тиші, нічим не займаюся, приходить весна, і трава росте сама собою». Оскільки Дзен стверджує, що просвітлення може втілюватися в будь-якій повсякденній справі, він вплинув на всі сторони життя японців. Серед них не тільки мистецтво та різні ремесла, але також різноманітність церемоній: чаювання, складання букетів, бойові мистецтва, такі як стрільба з лука, фехтування та ДЗЮДО. Кожен з цих видів діяльності у Японії називається ДО, тобто ДАО чи шлях до просвітлення. Всі вони досліджують різні аспекти дзенівського світосприйняття та використовуються для підготовки злиття індивідуальної свідомості з вищою реальністю.

Одночасно з формуванням світогляду, вираженого у східній філософії, на Заході – у Греції абсолютно незалежно від Сходу проповідувалися ідеї філософської школи Геракліта. Тут загальним було не лише уявлення про безперервність змін, що відображено у знаменитому афоризмі «Все тече, все змінюється», а й упевненість у циклічності всіх змін. Геракліт порівнював світоустрій «з вічно живим полум'ям, яке то спалахує, то гасне». Це як циклічність чергування ІНЬ та ЯН у даоському вченні. Геракліт дійшов висновку, що всі протилежності полярні і, отже, єдині: «Дорога вниз і дорога вгору одна й та сама. Бог — це день ночі, зима літа, світ війни, голод насичення», подібно до даосів, він говорив про відносності всіх подібних понять. І знову слова Геракліта: «Холодні речі зігрівають себе, тепло охолоджує, волога сушить, усушене стає вологим» нагадують слова Лао-Цзи: «Простота породжує труднощі... відгук робить звук гармонійним, «після» слідує за «раніше».

Однак протягом історії розвитку людства неодноразово визнавали, що людський розум має два способи пізнання, два типи свідомості, які часто позначалися, як раціональний та інтуїтивний і традиційно асоціювалися з наукою та релігією. На заході інтуїтивний, релігійний тип пізнання вважався менш цінним, ніж раціональний, науковий тип пізнання, у той час як на Сході була поширена протилежна думка. Наступна заява двох великих мислителів Заходу та Сходу з приводу пізнання виражають два типові підходи. У Греції Сократ сказав: «Я знаю, що нічого не знаю». У Китаї пролунали слова Лао-Цзи: «Найкраще знання - це незнання про те, що ти щось знаєш». На Сході оцінка типу знань часто випливає з його позначення. Так, Упанішади говорять про найвище та нижче знання, причому перше включає різноманітні науки, а друге - релігійне прозріння. Буддисти говорять про «відносне» і «абсолютне» знання, або про «умовну істину» і «необумовлену істину». Китайська філософія, навпаки, завжди підкреслювала взаємододатковість інтуїтивного та раціонального і бачила в них пару архетипів ІНЬ та ЯН, що лежать в основі цієї філософії. Отже, у Китаї і виникли дві взаємодоповнюючі філософські традиції — даоська та конфуціанська, які використовували два різних способів пізнання.

Раціональне знання ми набуваємо у процесі повсякденної взаємодії з різними предметами та явищами нашого оточення. Воно відноситься до галузі інтелекту, функції якого - розрізняти, розділяти, порівнювати, вимірювати та розподіляти за категоріями. Так виникає світ інтелектуальних розмежувань, світ протилежностей, які не існують один без одного: тому буддисти називали цей тип «відносним». Таким шляхом пізнання світу і природи розвивалася західна наука, що починається від містичних філософій ранніх греків, яка, обравши шлях раціоналізму, в результаті значно відокремила нас від своїх містичних витоків і призвела до виникнення світогляду, що знаходиться у повній протилежності зі світоглядом народів Далекого Сходу. Однак коріння західної науки слід шукати у початковому періоді грецької філософії у VI столітті до нашої ери - у культурі, яка не робила різницю між наукою, філософією та релігією. Мудреців Мілетської школи Іонії не цікавили такі розмежування. Вони прагнули осягнути істинну природу, чи справжню побудову речей, яку іменували «фаза». Безумовно, така сама мета всіх містиків, і тому філософія Мілетської школи містична, «визнає матерію живою», оскільки не було розмежувань між одухотвореним і неживим, між матерією та духом. Вони навіть не вживали особливого слова «матерія», сприймаючи всі форми існування як прояви «фази», наділені життям та духовністю. Так, Фалес заявляв, що всі речі сповнені божествами, а Анаксимандр розглядав Всесвіт як якийсь організм, наділений подібно до людського організму, що дихає повітрям, космічним диханням – «пневмою». Філософські школи стародавньої Греції дуже близькі до філософських школ Сходу, а в філософії Геракліта подібні паралелі очевидні. Він вірив у те, що світ постійно змінюється, йому ілюзорним було все нерухоме суще; першоречовина природи, згідно з його твердженням, є вогонь - символ безперервної мінливості та плинності всіх речей. Всі зміни в світі відбуваються циклічно у взаємодії різних пар протилежностей, і розглядав кожну таку пару як єдине ціле. Єдність, що містить протилежності, але стоїть над ними, він називав Логосом.

Розрив цієї єдності вперше стався у школі елеатів, які визнавали існування якогось Божественного Принципу, що стоїть над усіма богами та людьми. Цей Принцип спочатку ототожнювався з єдністю Всесвіту, а потім — з розумним персоніфікованим Божеством, що стоїть над світом і керує ним. Так виник той напрямок філософії, який поступово відокремив матерію від духу і породив дуалізм, так характерний для західної філософії. Основоположником цього напряму був Парменіт. Його основний принцип — Буття, яке є унікальним і незмінним. Видимі зміни він відносив за рахунок ілюзорності наших почуттів. Ця філософія породила поняття нерозв'язної речовини — носія властивостей, які змінюються, що стало одним з основних понять західної філософії.

У V столітті до нашої ери грецькі мислителі спробували примирити різницю між ідеями незмінного Буття (Парменіт) та вічного становлення (Геракліт) і висунули тезу про те, що Буття проявляється у певних незмінних субстанціях, які, з'єднуючись і поділяючись, породжують усі зміни в цьому світі. Це спричинило виникнення поняття атома — найдрібнішої неподільної одиниці матерії. Атомісти провели чітку лінію між духом і матерією. У міру того, як зміцнювалась ідея поділу, філософи все більше цікавилися духовним, ніж матеріальним світом людської душі та проблемами етики. Наукові уявлення стародавніх були систематизовані Аристотелем, який створив модель Всесвіту, що використовувалася західною наукою понад дві тисячі років. Аристотель вважав, що вивчення людської душі і споглядання величі Бога набагато важливіше за вивчення матеріального світу. Саме недостатній інтерес до матеріального світу та непорушне панування християнства зумовили той факт, що аристотелівська модель Всесвіту так довго і важко заперечувалася. Грецькі філософи висували надзвичайно точні припущення щодо устрою природи, і вони часто виявлялися близькі до сучасних наукових моделей. Греки будували свої моделі дедуктивно, на основі будь-якої фундаментальної аксіоми чи принципу, а не індуктивно, з урахуванням даних спостережень. З іншого сторони, грецьке мистецтво логічного мислення та дедукція, безумовно, є невід'ємною складовою другого етапу формування послідовної математичної моделі Всесвіту, а, отже, і суттєвої складової частини науки. Вона дозволяє виражатися у чіткому визначенні і недвозначному зіставленні згідно з правилами логіки. За допомогою математичної мови вчені здатні у формулі вмістити інформацію, для передачі якої знадобилося би кілька сторінок звичайного тексту. Уявлення про математику, лише як про гранично абстрактну і стиснуту мову, має альтернативу. Багато математиків говорять, що математика — не просто мова для опису природи, а внутрішньо властива самій природі. Вперше таке твердження зроблено Піфагором, який заявив: «Всі речі суть числа» і створив специфічний різновид математичного містицизму. Так, піфагорійська філософія ввела логічне мислення в область релігії, що, згідно з Бертраном Расселом і визначило характер західної релігійної філософії: «Об'єднання математики та теології, здійсненої Піфагором, характеризувало релігійну філософію в Греції, в середньовіччі та в новий час аж до Канта... У працях Платона, Святого Августина, Фоми Аквінського, Спінози та Лейбниця присутнє внутрішнє поєднання релігії та розсудливості, морального натхнення та логічного захоплення тим, що лежить поза часом, що бере початок у Піфагора та відрізняє інтелектуалізовану теологію Європи від прямолінійнішого містицизму Азії».

Новий активний етап розвитку науки на Заході відноситься до епохи Відродження, коли вплив церкви став слабшати, і виник інтерес до природи. Наприкінці ХV століття розпочалося наукове вивчення природи шляхом експериментальні роботи. Батьком сучасної науки є Галілей, який вперше об'єднав математику та експеримент. Цьому процесу передувало повне визнання розмежування матерії та духу завдяки працям Рене Декарта. Світогляд був заснований на фундаментальному поділі природи на дві незалежні області - область свідомості та область матерії. Внаслідок цього вчені стали розглядати матерію, як щось неживе та відокремлене від них самих, а матеріальний світ, як складний агрегат, що складається з множини різних частин.

Такий механічний погляд був сприйнятий і Ісааком Ньютоном, який побудував на його основі свою механіку, яка стала фундаментом класичної фізики з другої половини XVIII століття і до кінця ХІХ століття. Ньютонівська модель Всесвіту була найбільш впливовою, а в ідеальному світі їй відповідав Бог-монарх, який керує світом через свої божественні закони. Філософія Декарта та її послідовників вплинула на весь західний спосіб мислення. Відповідно зі знаменитим висловом філософа: «Думаю, отже — існую» західна людина ототожнює себе зі своїм Розумом, і не відчуває себе частиною природи, сприймаючи себе як таке собі «его», що існує всередині тіла. Перед розумом, відокремленим від тіла, поставлене завдання контролювати функції останнього, що й призводить до конфлікту між свідомою волею та мимовільними інстинктами. Людську особу розділили на незліченну кількість складових, що перебувають у безперервних протиріччях. Ця внутрішня роздробленість відбиває наш погляд на зовнішній світ, і до природного середовища було сформовано таке ставлення, нібито воно складається з нерозвинених частин, що використовуються групами людей з різними інтересами. Роздробленість поступово поширилася і на суспільство, яке ми поділили на нації, релігійні та політичні угрупування.

Проте, «вище» питання всієї філософії — питання ставлення мислення до буття, духу до природи, має своє коріння і, отже, могло набути свого значення лише після того, як населення Європи прокинулося від довгої «зимової сплячки» християнського середньовіччя. Питання про ставлення мислення до буття, про те, що є первинним: дух чи природа — це питання, яке, утім, грало велику роль і в середньовічній схоластиці, всупереч церкві набуло більш гострої форми: чи створено світ богом або він існує від віку.

Філософи розділилися на два великі табори, відповідно до того, як відповідали вони на це питання. Ті, які стверджували, що дух існував перш природи - визнавали створення світу, і інші — де створення світу набуває нерідко ще більш заплутаного і безглуздого вигляду, наприклад у Гегеля. Від Декарта до Гегеля і від Гоббса до Фейєрбаха філософів штовхала не тільки сила чистого мислення. Насправді їх штовхав вперед головним чином потужний, все більш швидкий та бурхливий розвиток природознавства та промисловості. Як матеріалісти, так і ідеалісти дедалі більше наповнювали свої вчення матеріалістичним змістом і намагалися примирити протилежність духу та матерії. Феєрбах змішує матеріалізм, як загальний світогляд, заснований на певному розумінні відносини матерії та духу історичного періоду XVIII століття. Матеріалізм був переважно механічним, тому що з усіх природничих наук свого логічного завершення досягла лише механіка твердих тіл (земних та небесних). Хімія існувала ще в наївній формі, біологія лише починала свій розвиток. В очах матеріалістів XVIII століття людина була машиною так само, як і тварина в очах Декарта. Друга обмеженість цього матеріалізму полягала в нездатності зрозуміти світ як процес, як таку матерію, яка перебуває у безперервному історичному розвитку. Це відповідало стану природознавства того часу і пов'язаного з ним метафізичного, тобто антидіалектичного методу філософського мислення. Фейєрбах зняв із себе відповідальність за цей матеріалізм, проте він не зміг відокремити вчення мандруючих проповідників від матеріалізму взагалі. Це пов'язано з тим, що за життя Фейєрбаха природознавство перебувало у процесі становлення. Зібрано було масу нового матеріалу для пізнання, але лише останнім часом стало можливим встановити зв'язок та порядок у хаосі стрімко нагромаджуючихся відкриттів. Фейєрбах був сучасником трьох найважливіших відкриттів - відкриття клітини, вчення про перетворення енергії та теорія розвитку, названа на ім'я Дарвіна. Філософ вів пустельницький спосіб життя через історичні обставини в розвитку філософії, що склалися в Німеччині. Отже, історичний погляд на природу, що став можливим на той момент, усуває однобічності французького матеріалізму, що залишився йому недоступним. Однак Фейєрбах зазначив, що виключно науковий матеріалізм «складає основу будівлі людського знання, але ще не саму будівлю», і ми живемо не тільки в природі, а й у людському суспільстві, яке не в меншій мірі, ніж природа, має власну історію розвитку та свою науку.

Задача філософської думки XIX століття полягала в тому, щоб узгодити науку про суспільство, тобто всю сукупність так званих історичних та філософських наук з матеріалістичною основою та перебудувати її відповідно до цієї підстави. Такою наукою став марксизм — вчення К. Маркса і Ф. Енгельса про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Ця думка стала продовженням та геніальним завершенням трьох головних ідейних течій того періоду: класичної німецької філософії, англійської політичної економії та французького соціалізму. Філософією марксизму є матеріалізм. Протягом усієї новітньої історії Європи, і особливо наприкінці XVIII століття у Франції, де розігралася рішуча боротьба проти середньовічних засад, проти кріпацтва у суспільстві і в ідеях, матеріалізм виявився єдиною філософією, вірною всім вченням природничих наук, ворожої забобонам, святенництву і так далі. Але К. Маркс не зупинився на матеріалізмі, а рушив філософську думку вперед. Він збагатив її придбаннями німецької класичної філософії, особливо системи Гегеля, яка у свою чергу призвела до матеріалізму Фейєрбаха. Головне з цих придбань — діалектика, тобто вчення про розвиток у його найбільш повному, глибокому та вільному від односторонності вигляді, вчення про відносність людського знання, що дає нам відображення матерії, що вічно розвивається. Нові відкриття природознавства - радій, електрони, перетворення елементів - чудово підтвердили діалектичний матеріалізм Маркса. Поглиблюючи та розвиваючи філософський матеріалізм, мислитель довів його до кінця, поширивши на пізнання природи та людського суспільства. Відповідно, завершенням наукової думки Маркса став історичний матеріалізм. Хаос і свавілля, що панували до цього у поглядах на історію і на політику, змінилися цільною та стрункою науковою теорією, що показала, як з одного устрою суспільного життя розвивається, внаслідок зростання продуктивних сил, інший, більш високий, — із феодалізму, наприклад, зростає капіталізм. Так само, як пізнання людини відображає незалежно від неї існуючу природу, тобто матерію, що розвивається, так суспільне пізнання людини (різні погляди та вчення: філософські, релігійні, політичні та інші) відбиває економічний устрій суспільства. Політичні установи являються надбудовою над економічною основою. Марксистська філософія історичного діалектичного матеріалізму є завершальним науковим етапом пізнання на базі матеріалістичного світогляду законів розвитку природи, людини та суспільства як еволюції свідомості людини.

Однак у період становлення марксизму вже зароджувалися нові ідеї, висловлені низкою дослідників і пов'язані з новітнім розумінням взаємодії людини та природи не через призму матеріальних категорій, виражених у вартісних показниках, що є суб'єктивними, а через систему фізичних. Щоправда, «нове розуміння» дещо перебільшено, оскільки перші систематизовані погляди, що вказують на енергетичний характер суспільного багатства, написані у ХIХ столітті українським мислителем С.А. Подолінським. У своїх роботах він виклав основні положення теорії розвитку суспільства, що базуються на використанні людиною природної енергії. Відповідно баченню С.А. Подолінського праця є використанням накопиченої в організмі механічної та духовної енергій, які дозволяють у результаті процесу праці збільшити загальну кількість енергії на земній поверхні.

Великий вчений В.І. Вернадський використав ідеї С.А. Подолінського у своїх дослідженнях та звертає на них увагу наукової аудиторії, називає людину геохімічною силою, що впливає на природу у дедалі більших масштабах.

1972 року дослідник соціально-економічних процесів М.Д. Руденко у радянському самвидаві видає книгу «Енергія прогресу». Аналізуючи теорію Маркса, він доводить, що праця є провідником, а не джерелом доданої вартості. Природа завдяки Сонцю накопичує щорічно на планеті 450 мільйонів тон живої речовини. Людство використовує три види енергії: органічні види палива, енергію гумусного шару та нову енергію Сонця. Про нове розуміння фізики простору М.Д. Руденко пише у другій своїй книзі «Гносис та сучасність». Оскільки людство активно шукає нові види енергії, то у майбутньому воно почне використовувати енергію Космосу, яка наповнює весь простір у будь-якій його точці, власне, переходи негентропів до ентропів і навпаки створюють потоки руху якостей простору, «енергетичний вітер», використання якого вирішить проблему забезпечення людства енергією. Але чи буде це потрібно людині при такому рівні її розвитку і чи це буде людина чи бог? - відповісти з позицій матеріалістичного світогляду неможливо.

Ми бачимо як матеріалістична філософська думка ХIХ — ХХ століття, так і несвідомі духовні системи Сходу, Стародавньої Греції, релігійні та інші вчення не дали повної відповіді на споконвічне питання: відносини матерії та духу, буття та свідомості. Релігії, що складаються з догм та наука, що вивчає тільки фізичний світ, що заперечує Вищі світи, виявилися безсилими нарізно вивести людство з глухого кута. Запитання: «Хто така людина? Звідки вона прийшла? Куди йде?» — постійно виникали у людей, що перейшли поріг буденного та спрямовані до пізнання себе, до пошуку Істини та Бога. Ці питання звучали у підземеллях Єгипту, у храмах Стародавньої Греції, на берегах Гангу та на схилах Гімалаїв. Давнім було легше. У ті далекі за земними мірками і не такі далекі за космічними масштабам часи, релігія, філософія та наука становили одне ціле. Не було протиріч і розбіжностей між релігійними, філософськими та науковими відповідями на ці вічні питання Буття. Наші пращури знали, що людина має Розумний Початок і що вирішити питання про походження людини та її еволюцію неможливо без допомоги Того, Хто створив світ. Цей Розумний Початок називають Творцем, Брахманом, Абсолютом, Єдиним, Космічним Розумом. За твердженням Вчителів мудрості та езотеричних традицій, що зберегли живу наступність у передачі Знань, – еволюція Космосу виражена не набором випадкових подій, а цілеспрямованим процесом. Духовні наставники, містики, вчені, які працюють у зоні творчості, сприймають космічний простір не як нескінчене бездонне небо з мерехтливими точками сузір'їв, зірок, планет і місяців, а як струнку систему Всесвіту, що розвивається за єдиним планом, з величезною кількістю видимих і невидимих світів, всесвітів і безлічі різних цивілізацій, що знаходяться на різних щаблях розвитку. Свої знання та розуміння сущого мудрі передавали і передають людям. Існує багато переконливої інформації - знань у письмових джерелах та міфологічних переказах, що людина була безпосередньо пов'язана з мешканцями надтонких світів та неземних цивілізацій, навчалася у них бути людиною. Перервавши контакт, втративши зв'язок з космічними силами, людина інтуїтивно зберегла пам'ять про співпрацю з цими силами, зберегла віру у Вищий Розум і ця віра закладена в її генетичний код. В екстремальних ситуаціях, у критичні хвилини ми всі звертаємося до Неба, чекаємо звідти підтримки та допомоги. Кожен із нас у душі вірить у Вище та має реальний доказ впливу цього Вищого на земне життя. Адже про те, чого немає, не кажуть, не пишуть і не сперечаються протягом багатьох тисячоліть. Ні означає ні, на ньому закривають тему, ставлять крапку. Але тема не закривається, і крапка не ставиться. А люди, умовно поділені на віруючих та невіруючих, на праведних та неправедних, на теїстів та атеїстів, що насилуються ідеологіями і релігіями, де істина і фальш безнадійно сплутані, змінюючи погляди та переконання, перетікаючи з однієї системи суспільної побудови в іншу, продовжують пошук Істини та Бога, стверджуючи будь-яким способом Його реальність, Його існування, Його значущість, Його велич - велич Того, Хто створив Світ, Кого ми називаємо коротким, але ємним словом Бог.

Для створення постійно діючого прогресу людині та суспільству потрібна ідеологія, що об'єктивно відбиває суспільне буття і виражає інтереси кожної людини у суспільстві. Пошук відповіді на це питання повертає нас до напрацювань філософської думки на Землі, предметом пізнання якої є «Природа», «Людина», «Мислення», що відображене в містичних, релігійних та езотеричних вченнях, як «Всесвіт», «біологічно мисляча система» та «свідомість».

В езотеричному вченні Гермеса Трисмегіста, космогонічній концепції Розенкрейцерів, у «Вченні про алхімію» Сен-Жермена, у філософії Й.Г. Фіхте та інших було надано відповідь на запитання про істинну сутність та вищу мету існування Людини, як істоти космічної. Особливість цих вчень полягала в тому, що головна увага приділялася дослідженню внутрішнього світу людини і її зв'язків з Космосом, по-друге, не визнавалася наявність думки без дії, бо тільки дія дає закінченість думки. На практиці це виражалося у вивченні та підпорядкуванні себе головним Космічним Принципам чи розвитку стану повної внутрішньої свободи, відсутністю залежності від фізичних факторів навколишнього середовища, досягнення гармонійності з розвитком у собі любові до всього живого. Фактично ці вчення лише на рівні містичної духовності відповідали, що пізнання Істини або шлях до Істини закладений у самій природі Людини, у самоаналізі та самопізнанні внутрішнього світу.

Щоб пізнати себе і світ, Людині XXI століття необхідна нова філософія, яка б ґрунтувалася на наукових доказах містичних знань попередніх філософських систем. Нова філософія як «філософія наукової духовності» в ранній стадії свого розвитку на Землі була виражена течією філософської думки «Російський космізм», пов'язаної з ідеєю виходу Людини в Космос та взаємодії з ним. Знання має бути спрямоване на досягнення внутрішньої єдності як людини, так і людства загалом і призвести до глобальних змін з урахуванням формування нових відносин людини та природи на справедливих, гуманних засадах – Космічних Законах з метою створення нового світопорядку. Представниками течії філософської думки «Російський космізм» були М.О. Федоров, М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, О.В. Сухово-Кобилін, П.О. Флоренський, В.І. Вернадський, О.Л. Чижевський, К.Е. Ціолковський, О.І. Реріх та інші. «Космісти» вважали, що життя Людини, Природи, Всесвіту єдине. Це привело їх до думки про свідоме управління силами Природи. Основні положення їх вчення виражені в ідеї гармонізації та поєднання смертного фізичного світу з безсмертним - божественним.

У ХХ столітті представником вищої філософії цього напряму був доктор філософських наук М.К. Мамардашвілі, у роботах якого відбито феномен свідомості людини, як духовне її наповнення. Своє конкретне завдання, що реалізується засобами філософії, тобто через думки, він визначає, як «Пошук громадянства невідомої батьківщини». Він розкриває феномен свідомості через залучення двох витоків Європейської культури: античний, що дав Європі віру в завоювання людського розуму і християнський, що дав ідею морального сходження людини. Ці два початки визначили динамізм інтелектуальних та духовних цінностей та здатність багатогранного європейського розвитку на відміну від обмеженості східних напрямів, тобто широке орієнтування у просторі та часі.

Сучасна наука оперує досконалішим, ніж містика, розумінням простору та часу. Так, два наріжні камені фізики останнього століття — квантова теорія Бора та теорія відносності Ейнштейна - лежать в основі світогляду, дуже схожого на містичне світорозуміння всіх часів та традицій. Під час вивчення субатомного світу фізики виявили, що речовина має динамічну природу, а складові атома, субатомні частинки, являють собою динамічні структури, існуючі не в вигляді самостійних одиниць, а в вигляді невід'ємних компонентів нерозривної мережі взаємодій. Ці взаємодії живить нескінченний потік енергій, що втілюється в обмінах частинками, динамічному чергуванні стадії творення та руйнування, а також у безперервних змінах згустків енергії. В результаті взаємодій утворюються все більш стійкі одиниці, з яких складаються матеріальні тіла. Ці одиниці, у свою чергу, також взаємодіють, підкоряючись загальним законам. Таким чином, весь Всесвіт виражений у нескінченному процесі впорядкованого руху та дії – у постійному «Космічному танці енергій». Отже, як містичними вченнями, так і наукою підтверджується те, що все в Природі, в тому числі в її частині — Людині, має два початки і все підпорядковане еволюційним Космічним законам, з яких одним із головних є Закон єдності та боротьби протилежностей або Закон магніту. Містики стверджують, що єдність двох початків переживається людиною лише на вищому рівні свідомості, яка знаходиться поза сферою мислення і мови, що використовуються людиною у фізичному світі. Тільки за допомогою наукових доказів ми бачимо, як, здавалося б, окремі одиничності можуть поєднуватися в більш високих вимірах. Це відбувається при переході з одного виміру в два або два в три. На прикладі проектування руху по колу, наведеному на схемі 4, бачимо, що найкоротші точки коливань в одному вимірі (вздовж прямої лінії) об'єднуються під час руху по колу в двох вимірах (на площині). На схемі 5 бачимо випадок переходу з двох вимірів в три. Тут зображено «бублик», розсічений горизонтальною площиною. У двох вимірах цієї площини два круглих перерізи представляються абсолютно самостійними фігурами, однак, в тривимірному просторі вони виявляються частинами одного і того ж предмета. Так само теорія відносності, переходячи від тривимірного простору до чотиривимірного, поєднує дві фізичні сутності, які здаються нам самостійними і не мають нічого спільного. У чотиривимірному світі релятивістської фізики сила і матерія об'єднуються, і матерія може представлятися у вигляді обмежених у певних обсягах частинок або протяжного, не обмеженого поля.

Однак у цих випадках нам вже набагато складніше уявити все це зорово. Фізики можуть сприймати чотиривимірний просторово-часовий світ за допомогою мови абстрактної математики своїх теорій, але їх можливості зорового сприйняття так само обмежені, як і у всіх нас, межами тривимірного світу чуттєвого сприйняття.

Наша мова та схеми мислення сформувалися у цьому тривимірному світі, і тому нам так складно уявити чотиривимірну реальність свого нового еволюційного енергоінформаційного стану з новим органом пізнання – енергомозком.

З одного боку, людина — це породження своєї планети, як і всі разом із нею складові -фізичний план Землі, побудований з тих самих елементів чи енергій, як і планета. Вони мають загальну програму існування на своєму плані. «Ця програма виражена Законом збереження енергії всередині плану та названа нижньою програмою». З іншого боку, розглядаючи Космос не як фізичну - щільну протяжність плану, а як сукупність та взаємодію всіх видів енергоінформаційних рівнів, Людина — істота космічна.

Наявність енергоінформаційних рівнів підтверджується теоретичними та практичними науковими розробками другої половини ХХ століття. Вчений Білоруської академії наук А.Й. Вейнік математичними розрахунками показав, що наш Всесвіт має енергоінформаційну побудову.

Схема 4.

Схема 5.

Доктор технічних наук Харківського державного технічного університету радіоелектроніки М.Д. Ковпаков створив прилади, за допомогою яких практично встановив, що вакуум Космосу заповнений високоенергетичною інформаційною матерією, різною за якістю або частотою вібрацій, і їй відповідає природа людської думки - продукт мозкової діяльності. Відкриттями видатних російських учених у галузі фізики у XX столітті: М.О. Козирєва, В.П. Казначєєва, Г.І. Шипова, М.А. Маркова, А.В. Московського, А.Є. Акімова та інших доведено, що людина, зрештою, як і все в нашому Світі, є енергоінформаційною структурою. Вона складається з «щільної» та «тонкої» матерії, прояв якої визначається взаємодією та взаємопов'язаністю субатомних частинок «вакууму Всесвіту».

Водночас новою областю медицини — еніомедициною сьогодні практично підтверджено, що Космос та Людина влаштовані аналогічно. Використовуючи свою практику, німецький психотерапевт, доктор Курт Теппервайн визначає глибинний зміст будь-якої хвороби як «…заклик життя до нас, задачу, яку потрібно вирішувати, щоб змінити спрямованість наших думок та розширювати рамки нашого знання. У міру упорядкування думок, почуттів, промов і справ до нас повертається тілесна гармонія і здоров'я. Такий підхід може заподіяти незручність, але це єдиний шлях істинного лікування, що охоплює тіло, душу, дух». Доктором медичних наук, академіком, психотерапевтом Г.М. Ситіним використовуються у практиці лікування потенційні можливості нашого мислення чи принципи взаємодії енергоінформаційних структур. Для лікування без ліків його божественні настрої – це практичне поєднання наукового методу лікування з терапевтичними можливостями віри. Г.М. Ситін вважає, що «Наш мозок — найкращий у світі комп'ютер, тому його можна запрограмувати як на здоров'я, так і на хворобу. Унікальний апарат у нашій голові здатний виконати все, що тільки можливе, якщо його досить часто і точно налаштовувати». Доктор психологічних наук, професор В.Н. Пушкін також приділяє людському мозку велике значення і говорить про те, що мозок людини є унікальним природним явищем. Він постає перед нами як специфічний орган, де відбувається зміна просторово-часових характеристик внутрішнього та зовнішнього світу, зміна геометрії простору. Мозок оперує якісно новим видом матерії. Думка матеріальна, але це матерія особливого роду — психічна енергія, задача сучасної науки полягає у її глибокому пізнанні як одиниці психіки людини, її свідомості.

Народна мудрість задовго до фундаментальних наукових розробок та відкриттів висловила суть та зміст світобудови на прикладі відомої іграшки — матрьошки. Зовнішня форма – це фізичний рівень; людина, призначена бути ієрархом і законом для нижчих рівнів еволюції і, відповідно, вона підпорядковується найвищим рівням. На прикладі матрьошок представлено шість енергоінформаційних рівнів людини, невидимих фізичними органами, що відрізняються лише якістю та складністю майстерності в енергії та інформації. З вищих рівнів останній має найвищу якість — рівень ідеї чи Духа. Це Всесвітній банк відфільтрованої на попередніх рівнях закодованої інформації, голограми їхнього інтегрованого досвіду та творчості.

Отже, в основі космічної еволюції лежить енергоінформаційний обмін і людина являється невід'ємною частиною багаторівневої енергоінформаційної системи. В даний час за своїм розвитком людина підійшла до етапу освоєння вищого енергоінформаційного рівня – чотиривимірного. Інструментом пізнання себе та свого майбутнього є органи мислення людини - свідомість, представлена на фізичному плані мозком, на тонкому плані – енергомозком чи ментальним тілом. Розвиваючи органи пізнання через самовдосконалення, свідомість людини еволюціонує згідно Законам Всесвіту і є частиною Всесвітньої Свідомості. Тому для людини філософським каменем у розумінні своєї сутності є зміна мислення з екстравертного - мозкового, спрямованого на пізнання зовнішнього світу, на інтровертне - спрямоване на себе, для пошуку вищого рівня знань, за допомогою яких надалі пізнаватиметься зовнішній світ.

Викладене дозволяє нам говорити про те, що рівень осмислення, глибина розуміння Законів Світобудови та їхнє практичне освоєння людиною в процесі своєї життєдіяльності і є філософією наукової духовності чи екософією енергоінформаційного світогляду. Предметом екософії стане енергоінформаційна єдність Свідомості Всесвіту та свідомості Людини.

Екософія як філософія енергоінформаційного світогляду (наукової духовності) у майбутньому зможе стати основою для побудови нового суспільства оптимізації. Екософія - це самовдосконалення людини через екологію думки. В галузі екософії глибокі розробки ведуться російськими вченими, зокрема, д.с.н. К.І. Шиліним, і широко представлені в численних роботах з екософії соціології майбутнього.

Тези концепції «Технологія створення нового суспільства», виконані групою науковців, викладачів та спеціалістів різних галузей економіки м. Харкова під науковою редакцією ідеолога Фонду Вершиніна Г.Д., були представлені у ХПІ на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та нові реалії у світовому бізнесі та менеджменті» 4 - 8 жовтня 1993 року. «Інноваційна парадигма філософії побудови нового суспільства на Землі» розроблена та представлена на кількох міжнародних наукових конференціях у 2000-2003 роках.

Представлені Фондом розробки узгоджуються з теорією нового суспільства, створеною на основі теорії історичних інновацій “SINIC” засновником інформаційних систем у Японії Кадзума Татеїсі. Теорія була озвучена на міжнародній конференції футурологів, що відбулася в Кіото ще 1970 року. Історія людства постає у вигляді двох циклічних зв'язків між наукою, технологією та суспільством. Один цикл починається з величезного прориву у галузі наукових знань. В результаті з'являються нові технології, що, у свою чергу, впливає на все життя суспільства і стає причиною соціальних трансформацій. Другий цикл спрямований у зворотний бік, виникаючи з потреб суспільства. Гостра потреба нової технології згодом задовольняється за допомогою технічної інновації, яка, своєю чергою, стимулює подальшу наукову еволюцію. Таким чином, наука, технологія та суспільство розвиваються циклічно. Зміна в одній з цих сфер є або причиною, або наслідком зміни в іншій.

Серед численних історичних подій у житті людства головні наукові відкриття, якщо їх брати у певних часових рамках, утворюють експонентну криву. Її можна використовувати як індикатор, який показує, коли новостворений продукт досягне свого піку, коли він увійде в період найвищої конкуренції з іншими продуктами, коли розпочнеться цикл його занепаду. Найважливіші історичні події збігаються з поворотними моментами цієї експоненти, що дозволяє використовувати її для екстраполювання майбутнього (таблиця 2).

Відповідно до теорії “SINIC”, в історії людства з найдавніших часів донині відбулося десять головних інноваційних зрушень. У доісторичний час — це перехід від примітивного до колективного суспільства. Потім були стадії землеробського і ремісничого суспільства. Наступні три - індустріалізація, механізація та автоматизація - разом утворюють індустріальне суспільство. Зрештою, ми досягаємо стадії інформатики (кібернетики), оптимізації та автономності. Остання стадія, на яку вказує експонента “SINIC”, це виникнення природного суспільства.

Згідно з експонентною кривою “SINIC”, біотехнологія приблизно до 2005 року введе нас у еру оптимізації - постінформаційне суспільство, що базується на точних методах визначення та задоволення потреб та бажань як окремої людини, так і всього суспільства загалом. Прийде повне розуміння феномену духовного життя, яке все більш зростаючою мірою буде контролюватись на основі так званої психонетики, а це, у свою чергу, відкриє двері у нову епоху. «Оскільки на той час особливу цінність в очах людини набудуть мистецтва, прикладні ремесла та сервіс, то будь-яка людина, незалежно від здібностей, за допомогою нової технології може зайнятися роботою, яка принесе їй визнання суспільства та радість творчості». Завдяки прогнозам японських вчених ми ще раз отримали підтвердження у правильності орієнтації наукового пізнання у бік освоєння наукової духовності чи енергоінформаційного світогляду.

Діаграма десяти стадій розвитку суспільства, складена за системою «SINIC»

На всіх етапах розвитку людства, у конкретний історичний час та географічному місці, більш високий рівень Свідомості Всесвіту (Бог) забезпечував наступність знань з усього спектру енергоінформаційних рівнів і вселяв і продовжує вселяти у біоенергетичній формі найбільш просунуті свідомості - присвячених: вісників, духовидців, пророків, вчителів. Навчаючи людину жити за єдиними законами Світобудови в часі та просторі, вони засновували релігії, філософські системи, науки, тобто давали знання та залишали по собі духовні та наукові системи розвитку. Так людина отримала Біблію, Коран, Бхагават Гіту та інші Священні писання; у науці - фізику, математику, хімію, біологію; на рівні суспільства - історію, суспільствознавство, політекономію, культурологію та інші науки. Щоб дати знання ще дитячій свідомості вчорашніх язичників, напівдиких людей, допомогти вийти їм на людський рівень мислення і підвищити духовний статус, пророки видавали інформацію у примітивній формі, доступній для розуміння своїх сучасників: алегоріях, легендах, міфах та притчах.

Процес творіння людини Землі являє собою довгий шлях розвитку свідомості в мінеральному, рослинному та тваринному світах і так до людини несвідомої. Вивчивши складну енергоінформаційну будова Людини та Всесвіту, як нескінченний взаємозв'язок рівнів космічного Життя, можна зрозуміти, що ми складаємося з двох частин: смертної - щільний рівень і безсмертної – тонкий енергоінформаційний план. Смертні частини людини оновлюються для кожного нового життя на щільному плані, а безсмертні, які несуть досвід, що набувається в результаті неодноразового повторення як знання Духа, накопичуються у свідомості, переходячи з одного життя до іншого. Біосфера Землі - це місце, де свідомості різного рівня еволюційного розвитку можуть співіснувати та співпрацювати на одному еволюційному плані. На більш тонких, невидимих планах енергоінформаційної структури свідомості Всесвіту енергоінформаційний обмін здійснюється між свідомостями, що мають аналогічні частоти вібрацій духовного досвіду та характерних якостей свідомості. Тільки наша Земля дає можливість спільного проживання і дитячим, і молодим, і дорослим, і зрілим, мудрим свідомості. Земля – це школа для придбання творчого та духовного досвіду, де сімейні, родинні, соціальні та інші зв'язки різних за рівнем розвитку свідомостей людей вирощують, зміцнюють та шліфують свідомість людини.

Так, у процесі еволюції свідомості в якості розділилися (умовно приймемо п'ять етапів), що є очевидним в історичному регіональному прояві філософських систем (схема 6). Вони утворюють єдине соціокультурне поле планети. Філософія, як інструмент пізнання, була дана людині Всесвітньою Свідомістю як світоглядний механізм, що дозволяє пізнати Природу і себе в процесі розвитку розуму, який еволюціонує дуже повільно, розвиваючись у свідомості на особистісному, сімейному, колективному, громадському та планетарному рівнях.

Перші три етапи формування особистісного, сімейного та колективно-суспільного рівнів свідомості представлені Східними філософськими напрямами; наступні два - на рівні суспільної та планетарної свідомості європейськими філософськими школами. Розвиток свідомості особистісного рівня проходить у регіоні Індії, де для еволюції свідомості людини створено «пільгові» умови: теплий клімат, різноманітність рослинної та тваринної їжі.

Схема 6.

Тут людина містично сприймає світ, її як немовля, психічною енергією опікують «космічні батьки» — більш високе енергоінформаційне поле. Тому філософія індуїзму - це релігія, яка визначає соціальне та культурне життя країни, що представляє собою складне поєднання незліченної кількості сект, культів, релігійних ритуалів, церемоній, а також шанування численних богів та богинь.

Етап формування свідомості сімейного рівня представлений двома протилежними напрямками китайської філософії: конфуціанством і даосизмом, через які вперше відбито дві протилежні сторони єдиної природи людини – матеріальний та духовний світ. Різне сприйняття світу конфуціанством і даосизмом забезпечило динамічний характер розвитку свідомості, внаслідок чого сформувалося вчення про золоту середину. Через розвиток системи сімейних та споріднених відносин виховується свідомість вищого рівня, тому протягом історичного розвитку китайського суспільства всі перетворення ґрунтувалися на сімейних колективах. Так, наприклад, під час культурної революції навіть потреба Китаю у металі була дозволена через створення сімейних чавунно-плавильних цехів. Поняття сім'ї у китайському світі трактується дуже широко і відповідає скоріше європейському клану. Саме сімейний уклад є однією із провідних складових із забезпечення формування традицій способу життя в сучасному Китаї та інших країнах цього регіону, як програми розвитку свідомості в якостях на особистісному та сімейному рівнях.

Духовним наповненням філософських релігійних напрямів чи психологією Сходу стало вчення Будди, де єдність і взаємозв'язок всіх предметів та явищ становить сутність всього східного світогляду. Тому Японія представляє умовно перехідний, від другого до третього етапу сходження людської свідомості — колективно-суспільний рівень. Він виражений релігією Дзен (синтоїзм), що являється синтезом синтоїзму, конфуціанства і буддизму. Внаслідок цього симбіозу Дзен повністю наповнений духовними практиками, спрямованими на розвиток свідомості колективної людини. Японія стала єдиним регіональним представником Сходу, де свідомість розвивається в, умовно, суто матеріальному (західному) і, умовно, суто духовному (східному) способах пізнання. Історично це підтверджено тим, що Японія у другій половині ХХ століття здійснила перший у світі економічний прорив за рахунок використання нових інформаційних технологій, реалізуючи відкриття заматеріалізованої свідомості європейських країн та США, які через свою низьку духовність ще не мали можливості користуватися ними.

Четвертий етап - етап розвитку суспільного рівня свідомості представлений країнами Західної Європи та США і виражений високим рівнем науково-технічного прогресу та державності. Фундаментом для розвитку цього етапу являються європейські культури: грецьке логічне мислення, що дало напрям розвитку розуму і християнське - ідея морального сходження. Більш жорсткі природні умови існування та інтерес матеріального забезпечення фізичного тіла призвели до швидкого зростання науково-технічного прогресу. Духовна складова людини та суспільства тут еволюціонують на громадському рівні через християнську релігію - католицизм та протестантизм.

П'ятий етап розвитку свідомості планетарного рівня знаходиться на території слов'янської частини СНД, де свідомості розвиваються у двох напрямках. Одна частина свідомостей еволюціонує через вдосконалення інструменту пізнання зовнішнього світу – людського мозку, частота вібрацій якого має досягти нижніх частот вібрацій інструменту пізнання 4-мірного світу - енергомозку. Інша частина свідомостей, у яких вже напрацьовано потенціал енергомозку в якостях (підсвідомість), проходить навчання на рівні коригування складових свідомості.

Це пояснює те, що Росія, з її неймовірною кількістю абсурдів, завжди була ідеальним місцем для зростання неординарних особистостей і є найкращою школою Геніїв. «Благословенні перешкоди, ними ростемо», - говорив М. Реріх. Саме в Росії, що стала Батьківщиною наукового вчення про біосферу та переході її в ноосферу і що відкрила реальний шлях до космосу, вже з середини XIX століття визріває унікальний космічний напрям науково-філософської думки, що широко розгорнувся у ХХ столітті. Це: ідеї В.І. Вернадського про живу речовину, про космічне життя, про існування ноосфери; теоретичні та практичні розробки К.Е. Ціолковського в напрямку виходу людини в космос; створення основоположником практичної космонавтики С.П. Корольовим та його сподвижниками перших ракетно-космічних систем, на яких вперше в історії людства було здійснено космічний політ людини та вихід її в космос. Традиції, культура, мова відбивають менталітет націй, що живуть у цьому просторі. При високому інтелекті паралельно присутні високовібраційні почуття: доброта, безкорисливість, терпіння, взаємодопомога, патріотизм. Ці якості напрацьовані протягом віків філософією релігії православного християнства - духовного поводиря планетарного рівня свідомості людини. Виховувалися якості цілеспрямованості та сили духу, які допомагали людині жити і творити у найважчих фізично та складних психологічно ситуаціях. Внутрішню суть свідомості п'ятого рівня Космічний Розум закодував у імені. Тільки на території країн СНД людині дається від народження прізвище, ім'я та по батькові, де в імені закладено програму напрацювання якостей свідомості в цьому втіленні, по батькові - характеристика якостей підсвідомості, у прізвищі - інформація про рівень програми навчання. Так індуський філософ Суомі Вівеканда у своїй книзі «Бхакті Йоги» каже: «Оскільки весь Всесвіт побудований по тому самому плану, то все, що існує у Всесвіті, має ім'я та форму. Ім'я чи ідея є внутрішня сутність, а форма є видимою зовнішністю».

Отже, еволюція свідомості Людини на Землі представлена на планетарному рівні у двох протилежних засадах: матеріалістичному та духовному, і визначена філософіями Заходу та Сходу. Усередині ці два початки теж мають протилежні напрямки на громадському рівні: у Європі — марксистсько-ленінська матеріалістична та ідеалістична німецька класична філософія; на Сході — конфуціанство відповідало матеріалістичній та даосизм — ідеалістичній європейської філософії.

Філософія ленінського історичного етапу соціалістичного суспільства, фундаментом якої є марксизм, була закономірним етапом в еволюції суспільного розвитку. На експериментальному майданчику «космічного інституту розвитку свідомості» в реальних життєвих процесах створювалися ціннісні якості планетарного рівня (етап розуміння). Обґрунтовано це тим, що на початку ХХ століття свідомість людини, а, отже, і суспільства, з одного боку, за рівнем інтелектуального розвитку, з іншого боку, за якістю підсвідомості не мала знань і напрацювань, необхідних для усвідомлення себе невід'ємною частиною Природи. Розвиток інтелекту було забезпечено реалізацією програми ліквідації загальної неписьменності, що у зрештою призвело до швидкого зростання науково-технічного прогресу. Відділення церкви від держави сформувало систему наукового, атеїстичного підходу до пізнання світу. Ідея створення суспільної власності на рівні держави, а потім спільноти держав, навчала людину безкорисливо жити в матеріальному світі, віддавати працю на благо суспільства. На цьому етапі ідеї православного християнства трансформувалися через наукове пізнання в нові норми моралі і моральності, відображені у принципах кодексу будівельника комунізму, як ціннісні орієнтири до створення якостей свідомості планетарного рівня. Навчання свідомостей по космічній програмі лабораторного рівня у системі соціалістичного суспільства дозволило підготувати певну частину свідомостей до переходу на навчання в новий еволюційний етап — енергоінформаційний. Його характерною особливістю є розкриття для кожної особистості загальнопланетарної цінності основ здорового способу життя - щастя в творчій дії. У XXI столітті на якісно новому рівні еволюції планетарної свідомості послідовниками у освоєнні програми «навчання Радянського Союзу» виступають країни Євросоюзу.

Нині людство підійшло до етапу планетизації свідомості у вигляді освоєння «Живих наукових знань» та розвитку своєї свідомості у спів-творчості із Вселенською Свідомістю. В першу чергу це проглядається через тенденцію глобалізації у суспільному розвиткові. Другим аргументом є усвідомлення того, що людству надано право вибору через усвідомлення загрози самознищення внаслідок соцієтальної діяльності. І, нарешті, про що свідчать висновки експертів «Римського клубу», світовою спільнотою визнано, що настала криза матеріалістичної наукової парадигми, суспільно-планетарної свідомості та технологій ХХ століття.

Разом з тим, свідомість людини, що розвивається, здатна прийняти Закони Світобудови і принципи енергоінформаційного світогляду, що включає філософію наукової духовності. Нова філософія наукової духовності представляє собою філософію свідомості, як екософію перехідного етапу цивілізаційного розвитку свідомості людства Землі з «суспільно-орієнтованої моделі» на «особистісно-орієнтовану модель» планетарного рівня. Особливістю її є свідоме розуміння закономірності та повторюваності етапів еволюційного розвитку свідомостей на Землі та на основі цих знань формування нових суспільних відносин, де відсутнє протистояння різних філософських систем одна до одної. Розвиток свідомості людини на свідомому рівні здійснюється на базі творчого управління вдосконаленням своєї свідомості за єдиними законами енергоінформаційного обміну у Природі. Тут закон єдності та боротьби протилежностей об'єднує на свідомому рівні сходження свої протилежності та перетворюється на Закон взаємовідносин свідомостей, що розвиваються. Тому у майбутній цивілізації суб'єкт-суб'єктні взаємини у процесі життєдіяльності людини виражаються технологіями спів-творчості, як технологіями енергоінформаційного обміну, а приставка «с» відображатиме суть таких дій: спів-праця, спів-переживання, со-юз, со-ратник, со-лідарність.

ХОБФІЗІТ гуманізації та кафедрою бізнесу та контролінгу НТУ «ХПІ» в процесі науково-дослідних робіт, які проводяться на експериментальному рівні в таких галузях, як управління в бізнесі, безмедикаментозне лікування, виховання та освіта, отримані підтвердження філософських теоретичних розробок. Як виявилось, явища суспільних процесів у вигляді взаємовідносин систем та структур між людьми, організаціями, фінансовими потоками, матеріальними цінностями являються енергоінформаційними структурами (ЕІС). Керуються ЕІС людськими думками, матеріальність яких, відповідно, науково обґрунтована та експериментально доведена вченими.

Отже, нова філософія енергоінформаційного світогляду (наукової духовності), як екософія, має «право на життя», тому що її теоретичні розробки набули практичного підтвердження їхньої істинності на особистісному, сімейному та колективному рівнях.

Література:

1. Акімов А.Є. Фізика приймає Надрозум // Чудеса та пригоди. - 1996. - №5. - С. 24 - 27.
2. Афанасьєва О.В. Творчість як саморозвиток особистості. - М.: "Промінь", 1998. - 288 с.
3. Бердяєв М.О. Нова релігійна свідомість та громадськість. Відтворення видання 1907 - М.: «Канон +» і ОІ «Реабілітація», 1999. - 464 с.
4. Бердяєв М.О. Філософія вільного духу. Серія «Мислителі ХХ століття». - М.: «Республіка», 1994. - 480 с.
5. Богомолов С.І. Інженер ХХI віку – найгуманніша спеціальність на Землі: Монографія. - Харків: Контраст, 2000. - 184 с. - Рос. мовою.
6. Великий енциклопедичний словник. / - 2-ге вид., Пров. та дод. - М.: Велика Російська енциклопедія; СПб.: Норінт, 1998. - 1456 с. з ілл.
7. Васильєв Е.В. Спосіб життя в епоху водолію. - М.: Вид-во Гумус, 1996. - 240 с.
8. Вейнгерова Л.Я., Гур'єв Д.Д. Записи діалогів із космічним розумом. - Нижній Новгород: Нижегородська філія СП ІКПА, 1990. - 240 с.
9. Вейнік А.Й. Термодинаміка реальних процесів. - Мінськ, Навука і техніка, 1991. - 576 с.
10. Вернадський В.І. Про науку. - Т.1. - Наукове знання. Наукова творчість. Наукова думка. Дубна: Видавничий центр «Фенікс», 1997. - 576 с.
11. Вернадський В.І. Філософські думки натураліста. - М.: Наука, 1988. - 520 с.
12. Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки ХХІ ст. - Харків: ВД «Райдер», 2003. - 232 с.
13. Волков Ю.Г. Особистість та гуманізм. (Соціологічний аспект). - Челябінськ, Академія соціальних наук, 1995. - 226 с.
14. Габрієлов Г.Є., Герасін Ф. В. та ін. Хрестоматія із суспільствознавства, М, Політвидав. 1979.
15. Горлов А.А., Бісюк Ю.А. Біоетика та майбутнє людства. - Сімферополь: вид-во КДМУ, 2001. - 115 с.
16. Гроф С. Космічна гра: Пер. з англ. Ольги Цвєткової. - М.: Вид-во Трансперсонального Інституту, 1997. - 256 с.
17. Декарт Р. Роздуми про первісну філософію: Пер. з англ. - С.-Пб.: "Абріс-книга", 1995. - 191 с.
18. Дубров О.П., Пушкін В.М. Парапсихологія та сучасне природознавство. - М.: СП Совамінко, 1989. - 280 с.
19. Каган М.С. Філософія культури. - Академія гуманітарних наук, С.-Пб.: Держ. ун-т, Держ. науково-дослідний. програма «Народи Росії: відродження та розвиток». - С.-Пб.: ТОВ ТК "Петрополіс", 1996. - 416 с.
20. Казакевич Г. Традиційні засади сучасного китайського бізнесу. // Персонал. - № 1/2002. - С. 82.
21. Казначєєв В.П. Вчення про біосферу. - М.: Знання, 1985.
22. Капра Ф. Дао фізики. - СПб: ОРІС, 1994. - 303 с.
23. Капра Ф. Уроки мудрості. - Пров. з англ. - М.: Вид-во Трансперсонального Інституту, 1996. - 318 с.
24. Карагула Ш. Прорив до творчості. Ваше надчуттєве сприйняття. - Мінськ: Центр народної медицини «Сантана», 1992. - 240 с.
25. Клізовський О.І. Психічна енергія - Дніпропетровськ: ТІО «Дніпрокнига», 1993. - 56 с.
26. Князєва Є.М., Курдюмов С.П. Закони еволюції самоорганізації складних систем - М.: Наука, 1994. - 240 с.
27. Космічна інформація у геології. - М.: Наука, 1978. - 312 с.
28. Куракіна О.Д. Російський космізм як соціокультурний феномен. - М.: МФТІ, 1993. - 184 с.
29. Кутирьов В.А. Розум проти людини. (Філософія виживання за доби постмодернізму). - М.: "ЧеРо", 1999. - 230 с.
30. Лазарєв О.С. Розшифрована Біблія або Реквієм цивілізації. - К.: А.С.К., 2002. - 1064 с. з іл.
31. Ленін В.І. Повне зібрання творів, т.т. 23, 26, М.: Політвидав.
32. Мамардашвілі М.К. Як я розумію філософію / За ред. Сенокосова Ю.П. - М: Прогрес; Культура. - 1992. - 414 с.
33. Мамардашвілі М.К. П'ятигорський О.М. Символ та свідомість. Метафізичні міркування про свідомість, символіку та мову. - М.: Школа "Мови російської культури", 1997. - 224 с.
34. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21, М.: Політвидав.
35. Моїсеєв М.М. Про єдність природничо і гуманітарного знання // Людина. - 1992. - №32. - С. 16.
36. Моїсеєв М.М. Шлях до творення. - М.: Республіка. 1992. - 225 с.
37. Моїсеєв М.М. Сучасне природознавство та проблема взаємодії природи та суспільства // Енергія. - 1997. - № 12.
38. Моїсеєв М.М. Людина та ноосфера. - М., 1990. - 332 с.
39. Невідомий світ. Науково-популярний журнал. - 1998. - № 2. - С. 10 - 12.
40. Поляризаційні хвилі/М.Д. Колпаков. // Радіотехніка. 1997. - Вип. 101. С. 156.
41. Пригожин І., Стенгерс І. Порядок із хаосу: Новий діалог людини з природою: Пер. з англ. - М.: Прогрес, 1986. - 432 с.
42. Реалі Дж., Антісері Д. Західна філософія від витоків до наших днів: У 4 книгах / ТОВ ТК «Петрополіс», СПб, 1997. - Т. 1: Античність. - 320 с.
43. Реалі Дж., Антісері Д. Західна філософія від витоків до наших днів: У 4 книгах / ТОВ ТК «Петрополіс», СПб, 1997. - Т. 2: Середньовіччя. - 354 с.
44. Реалі Дж., Антісері Д. Західна філософія від витоків до наших днів: У 4 книгах / ТОВ ТК «Петрополіс», СПб, 1996. - Т. 3: Новий час. - 714 с.
45. Реалі Дж., Антісері Д. Західна філософія від витоків до наших днів: У 4 книгах / ТОВ ТК «Петрополіс», СПб, 1997. - Т.4: Від романтизму до наших днів. - 850 с.
46. Ремізова-Бабушкіна Н.Ю. Таємниці енерго-інформаційного обміну. Книги 1. - М.: Вісник, 1995. - 160 с.
47. Ремізова-Бабушкіна Н.Ю. Таємниці енерго-інформаційного обміну. Книги 2. - М.: Вісник, 1995. - 192 с.
48. Ремізова-Бабушкіна Н.Ю. Таємниці енерго-інформаційного обміну. Книги 3. - М.: Вісник, 1995. - 202 с.
49. Російський космізм: Антологія філософської думки / Упоряд. С.Г. Семенова, А.Г. Гачова. - М.: Педагогіка-прес, 1993. - 368 с. з іл.
50. Сен-Жермен. Курс алхімії. Наука самотрансформації/Записана посланцями М.Л. Профетом та Е. К. Профет. — Подільськ: «Лорієн» фірма С.Є.Т., 1994. — 283 с.
51. Сухарєв В.А., Сухарєв М.В. Психологія народів та націй. - Донецьк: «Сталкер», 1997. - 400 с.
52. Ситін. Г.М. Розум творить тіло. - М.: Животворча сила, 1997. - 320 с.
53. Татеїсі К. Вічний дух підприємництва. Практична філософія підприємця: Пер. з англ. — Київ: Укрзакордонвізасервіс, 1992. — 206 с.
54. Тейяр де Шарден М. Феномен людини. - М.: Наука, 1987.
55. Теппервайн К. Про що хоче сказати твоя хвороба: мова симптомів: Пер. з ним. - М.: АТ Інтерексперт, 1996. - 284 с.
56. Тихоплав Т.С., Тихоплав В.Ю. Фізика віри. - СПб.: ВД Весь, 2001. - 256 с.
57. Токарев С.А. Релігія історія народів світу. - 4-те вид., Випр. та дод. - М.: Політвидав, 1986. - 576 с.
58. Традиційні засади сучасного китайського бізнесу». - Персонал. - 2002. - № 1 - С. 82 - 85.
59. Філософія. Підручник для вищих навчальних закладів - Ростов н/Д.: «Фенікс», 1999. - 576 с.
60. Хаммер М., Чампі Дж. Реінженіринг корпорації: Маніфест революції у бізнесі. Пров. з англ. - СПб.: Вид-во С.-Петербурзького університету, 1997. - 332 с.
61. Чижевський О.Л. Земна луна сонячних бур. - М.: 1976.
62. Чижевський О.Л. Космічний пульс життя: Земля в обіймах Сонця. Геліотараксія. - М.: Думка, 1995. - 768 с.
63. Шефель С.В. Творча індивідуальність – майбутнє соціології. - М.: Видавець Є. Розумова, 2000. - 202 с.
64. Шилін К. І. Екософські засади. - Перша енциклопедія третього тисячоліття. Т.1/ За участю С.В Шефеля. - М: Вид-во «Соціум»; Енциклопедія управлінських знань (Серія «Соціологія майбутнього»), 2000. - 352 с.
65. Шилін К.І. Екософія Сходу. Шлях Реріхів. - М.: Би.і., 1993. - 59 с.
66. Шилін К.І. Жіночий образ гармонійного майбутнього. - М., 1993. - 59 с.
67. Шилін К.І. Шлях у майбутнє. Екософи, екософія та жива логіка майбутнього. Екософський словник. - М.: Лабораторія екології культури Сходу інституту країн Азії та Африки при МДУ, 1994. - 94 с.
68. Шкловський І.С. Всесвіт, життя, розум. - М.: Наука, 1987.
69. Щекін Г. К. Ритми світобудови // Персонал. - 2002. - № 1. - С. 22-31.
70. Юзвишин І.І. Інформаціологія чи закономірності інформаційних процесів та технологій у мікро- та макросвітах Всесвіту. - 3 е вид., Випр. та дод. - М., 1996. - 215 с.